Комунальний заклад "Токівський ліцей Грушівської сільської ради Дніпропетровської області"

Що таке самооцінка особистості дитини?

Психолог відповідає:

Основнимінтеграційним ядром індивідуальності є самооцінка особи, яка багато в чому визначає життєві позиції людини, рівень її прагненьта очікувань. Самооцінка впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльність людини.Самооцінка зумовлює динаміку і спрямованість розвитку особистості.

Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих. Для формування адекватної самооцінкидужеважливим є критичне ставлення людинидо своїх здібностей і можливостей.Поняття„самооцінка”та„самоповага” взаємодоповнювані.

Формуючись в ранньому дитинстві, самооцінка особи тривалий час залишається « пластичною», що дозволяє створитипевні умови для її зміни в разі порушення адекватності і позитивності.Формування адекватної самооцінки, як однієї з індівідуально-особистісних особливостей людини, безпосередньо пов'язано з проблемами виховання, навчання і розвитку.

Самооцінка показує, як людина оцінюєсебе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка.Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими етапами:

- увага збоку дорослих,

-співробітництво з ними,

-відчуття поваги з їхнього боку,

-взаєморозуміння.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимутьвідставлення до себе. Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично «притупить» норму дитячого негативізму, може призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Формування самооцінки триває в шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і оточення, успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки. Разом з тим самооцінка, особливо якщо мова йде про здібності і потенційні можливості особистості, виражає певний рівень домагань.А він залежить від багатьох умов. Хлопчик, хвалькувитий з товаришами, може набагато скромніше оцінювати себе в розмові з учителем. Самооцінка є засобом самовираження, створення в оточуючихприємного враження про себе.

Особистість оцінює себе двома шляхами:

- шляхом співставлення рівня своїх домагань, з об’єктивними результатами своєї діяльності;

- шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Чим вищий рівень домагань, тим важче їх задовільнити. Успіхи таневдачі в будь-якій діяльності суттєво впливають на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді роботи: невдачі зазвичай понижують рівень домагань, а успіхи підвищують їх.Не менш важливим є і момент порівняня: оцінюючи себе, індивід свідомо чи несвідомо порівнює себе з іншими, враховуючи не лише власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому.

На загальну самооцінку особистості впливають також її індивідуальні особливості, і те, наскільки важлива для неї оцінювана якість чи діяльність.Самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних раніше цінностей. Наприклад, школяр, який успішно здав екзамени,вважаєсебе успішним учнем. Він задоволений собою, оскільки це визнається іншими: його успіхи викликають позитивні емоції у вчителів, зустрічають підтримку в сім'ї. Однак ця позитивна оцінка може бути зміненою внаслідокневдачіна екзаменах чи у випадку, якщо в колі ровесників цінність успішності буде витіснена на другий план іншим ціннісним орієнтиром.Крім того по мірі свого дорослішання здібний школяр може зрозуміти, що успіхи у навчанні самі по собі ще не приносять щастя і не є гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях.В цьому випадку загальна самооцінка може понизитись, але в цілому залишатись позитивною. Отже, певні досягнення у діяльності, успіхупозитивно впливатимуть на самооцінку лишетією мірою,наскількивони є важливими у системі загальних цінностей.

Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини іподальший розвиток її особистості.

Рекомендації для батьків

з формування адекватної самооцінки молодшого школяра:

– знаходити час, хоча б кілька хвилин щоднящоб приділити дитині всю свою увагу, неділячи її ні з чим;

– показати дитині, що батьки визнають і розуміють її почуття, навіть якщо не згодні з нею. Пояснити, що різні люди можуть мати різні почуття. Ніякі людські почуття не бувають правильними або неправильними;

– як би не подобалася ситуація або якийсь план, запитати про це думку дитини, якщо необхідно, запропонувати їй кілька альтернатив;

– показувати дітям свою безкорисливу (безумовну) любов;

– установити послідовні, тверді обмеження.

Це дозволить дитині зрозуміти, що навколишній світ передбачуваний. Перетворення їх у життя вимагає вироблення відповідних наслідків за неважливе поводження;

– хвалити дитину за конкретні вчинки. Якщо дитина бачить, що батьки дійсно помітили її спроби щось зробити добре, вона їх повторить;

– використовувати рольові ігри для обігравання з дітьми важких або незнайомих ситуацій заздалегідь, так, щоб зіштовхуючись із ними, діти почували себе впевнено, комфортно, знаючи, що робити і чого очікувати;

– допомогти дітям навчитися вирішувати проблеми самим, не вдаючись до допомоги

дорослих;

– поважати зусилля дітей;

– показувати дитині очевидні свідчення її розвитку, її досягнення. Показувати дитині

її старі малюнки або її більш ранній відеозапис, щоб довести дитині, які вона зробила

успіхи, які придбала нові навички;

– пояснити дитині, що в усіх іноді трапляються невдачі. Дуже важливо зрозуміти, що помилки дають людині можливість учитися;

– намагатися концентруватися на позитивному, придумати щось цікаве;

– допомогти дитині відчути її важливість, доручаючи якісь справи чи обов’язки, щоб допомогти родині;

– ставитися з повагою до індивідуальних особливостей дитини, до її ступеня розвитку на різних стадіях;

– визнавати сильні сторони своєї дитини і хвалити за них, а не фіксувати увагу на її

слабкостях. Надати дитині якнайбільше можливостей домагатися успіху у тому, що їй подобається і що в неї виходить;

– уникати порівняння своєї дитини з іншими.

Нехай дитина знає, що її люблять такою, якою вона є;

– розповідати дитині цікаві деталі про родину, про історію родини. Просити про це родичів;

– обов’язково влаштовувати сімейні свята.

Встановити власні сімейні традиції;

– відкривати дитині свій внутрішній світ, ділитися з нею своїми пристрастями, знаннями й емоціями;

– дбайливо ставитися до внутрішнього світу дитини, поважати її інтереси, серйозно

сприймати прикрості, якими б тривіальними і нудними вони не здавалися;

– дитина повинна бачити, що батьки пишаються не тільки нею, але й собою;

– батьки повинні розуміти, що жартівні прізвиська або дражніння дитиною можуть

сприйматися серйозно. І якщо вона просить перестати, варто прислухатися до неї;

– намагатися дивитися на деякі речі очами дитини, пам’ятати, що її бачення навколишнього світу ґрунтується на обмеженому досвіді і нерозвиненому мисленні;

– знайомити дитину з різноманіттям навколишнього світу, говорити про те, що кожна

людина – унікальна, і вона теж.

Перспективи наших подальших досліджень ми вбачаємо у виявленні чинників формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку.